22 день.

1. Завдання. Спілкуватися (вербально і невербально) з усіма , так , наче ти дивишся на них через приціл автомата Калашникова.
Ось цим сьогодні доведеться займатися… Першою моєю реакцією на завдання , був майже істеричний сміх. Слухав я його ( завдання ) у навушниках , тому мої оточуючі почали питати мене що це я такого смішного почув. У відповідь я нічого не відповідав , а навпаки почав лахати просто істерично ( у мене ж в руках калаш , хай тремтять від страху!!! хД ). Знаєте , коли ви злі чи у вас поганий настрій , ви ідете по вулиці і вас майже усі пропускають , розступаються. Швидше за все у вас хоча би раз був такий стан , правда? Ну або ви бачили у когось іншого такий стан із метаповідомленням « не влезай — убьет ».
Особисто для мене такий стан зовсім не новий. Я часто практикую таке для , але із однією відмінністю – при цьому у мене на писку усмішка. Ефект – бомба. І жодний кепконосець ( чи група «Володарів Сємічок» ) навіть не наважиться запитати : «Закуріть буде/есьть?».
Колись я був дуже лякливим і взагалі «стрьомним» малим , але підрісши , порозумнішавши і прочитавши декілька хороших книг , зрозумів , що боїшся чогось не тільки ти , але і всі навколо теж. Погодьтеся , завжди є хтось сильніший , розумніший , хитріший… Не обов’язково ним бути , можна просто створити ілюзію що це ти. Абсолютна кількість лідерів просто добре цим володіє , вміє це «провернути». Це і дозволяє їм залишитися на своєму місці. З того часу як я це зрозумів і почав користуватися , я не мав із цим проблем.
Сьогодні , виконуючи завдання , я усіх підряд весело свердлив поглядом. А це дійсно весело!