Двадцять…перший день.

Завдання. Присвятити хоча б 3 години своїй цілі/цілям.
Сьогодні проблеми із інтернетом знов , тому пишу звіт із телефону.
1) Як на диво , проблем із грошима уже немає. Премія за навчання прийшла , ще сьгодні трішки заробив, думаю вистачить. Знайшов де , знаю коли — завтра.
2) Все аж надто просто. Потрібно буде собі ще щось додати.
3) Теж із цим усе гаразд. Сьогодні відав цьому ледь не найбільше уваги.

Двадцятий день.

  1. Завдання. Сьогодні треба нікому ні в чому не уступати. Все робити тільки для себе.

Шкода , але дізнався я що сьогодні буде таке класне завдання надто пізно , щоб виконати його сповна. Половину дня я не мав доступу до Інтернету, хоча за цей час я , по суті , нікому нічого не уступив. А решту , мирно провів вдома , виконуючи суботнє прибирання… тому мій стан «я нікому не уступаю» , напевне , ніхто і не помітив. Завдання дуже хочу виконати повністю , так , щоб мене знову питали чи все зі мною добре , тому виконаю його , одразу як буде така можливість. Напииклад коли знову буде якесь письмове завдання , а не завдання якось змінитися на день. Я – досить поступлива людина , але , коли потрібно , можу стати впертим як осел. Тому , думаю що непоступливість протягом цілого дня , точно не була б непоміченою.

Я часто поступаюся у дрібницях , тому що не вважаю що вони заслуговують на те щоб не поступатися та утворювати конфлікти. Через це багато моїх нових знайомих думають що мною можна маніпулювати , але змінюють свою думку , коли я роблю камяний фейс і кажу «Ні!». Це приносить мені задоволення , і дозволяє відсіяти тих , хто в усьому шукає вигоди , або , якщо вони не зовсім тупі , дає їм зрозуміти хто я є. І , можливо , якщо я їм хоч трохи цінний , змінити до мене відношення і зрозуміти.

Дев’ятнадцятий день

  1. Завдання. Написати п’ять листів тим , кого поряд із тобою уже немає (у всіх сенсах цього слова). Написати про несказане, наболіле, те що зараз у тебе в голові про цю людину. Писати на самоті. Дозволити почуттям вийти назовні.

Звичайно , перший лист був до мого батька. В дитинстві я про нього мріяв часто думав, уявляв , хотів , мріяв… Присвоював цю роль усім кому міг, хотів і не хотів. Що мені хотілося б сказати йому , в одному листі не описати і не сказати. Половину життя я про нього думав. Ставив сам собі питання на які не міг відповісти , і які , по суті , не мали жодного сенсу. Чому? Чому саме я? А що , якби був? Який він би був? Ким би був я?…

Наступний лист був до мого втраченого друга дитинства. Лист уже не перший. Написав , що інколи мені його не вистачає , його підтримки , просто слова… У нього є те , що важко знайти сьогодні у закритому метушливому світі , людях. Те , що просто можна назвати вмінням по справжньому дружити , вміння відрізнити його (друга) від товариша, знайомого. Я думаю, саме він навчив мене що є таке оця сама «дружба». І вона житиме.

Ще один лист був до мого рідного діда. Хоча я був зовсім малим , коли він пішов від нас, пам’ятаю я його дуже добре. Був він надзвичайно віруючою людиною , чого вчив і мене , був дуже добрим та працьовитим , справжньою Українською душею. У листі я найбільше задавав йому запитання, менше розповідав про себе. Так вже сталося , що не надто він любив мене як онука, сам не знаю чому, але мене це зараз не хвилює. Рідні кажуть що від нього мені найбільше передалося рис характеру, можливо саме і тому.

Ще лист був до однієї дуже важливої людини для мене , із якою я нажаль рідко бачився , і яка , можливо , вплинула на мене ледь не найбільше за все моє коротеньке життя. Залишила вона нас зовсім недавно. Мені здається що такі люди більше не народжуватимуться , і таких я більше не зустріну. Сумно.

 

З. І. Сьогодні зрозумів: коврик – не головне доти , доки він є , навіть якщо це не коврик.

З. З. І. І знову про виконання шести умов.

1) Не курив

2) Не пив . Дійсно не вживаю ніц алкогольного вже енний тиждень. І не тягне. Сам собі дивуюся. До тренігу мене могли алкоголіком обізвати , і я не ображався…

3) Не дро*в. До речі , гонитва лисого , шарів , більярд (як там ще се називають) — справа дуже шкідлива для здоров’я. Це я вам кажу як …як Саймон (і не намагайтеся цьому перечити) , а якщо серйозно , то як людина яка прочитала не одну статтю і навіть книгу на цю тему.

4) Не балакав. Але про мініцілі балакав.

5) Душ  контрастний…? Контрастний душ. КОНТРАСТНИЙ ДУШ! Відчуваю що стаю стійкішим до холоду. На вулиці сніг. Я розстібнутий , в футболці. Не холодно.

6) Вчора довелося поїсти пізно. Сьогодні все було в нормі.

Вісімнадцятий день.

  1. Завдання. Написати те , як ти гаєш свій час. (наприклад я сиджу в контактах, в однокласниках, колупаюся в носі, дуже добре пережовую ( так , так і це теж ) , йду додому , дивлюся телевізор , гуляю із собачкою ( чи сучкою ),  їду на навчання/роботу , розмовляю із рибками в акваріумі, сплю більше ніж треба на…) Потрібно згадати якнайбільше пунктів. Підрахувати час , який ти витрачаєш на це все за день , місяць, рік, життя (це все дуже відносно, але треба зробити).

Цікаве завдання , чи не так? Я підрахував , що за мій середньостатистичний день , я гаю від 5 до 6 годин. У вихідні більше. Не знаю чи все я згадав. Цифра, як на мене не маленька. Частину із цього часу я можу скоротити , це точно

Тоді, якшо брати 6 год то в місяць я гаю 6*30=180 (годин) . В рік 180*12=2160! (годин). За 60 років життя 2160*60=129600 (!!!) годин. Цікаво , скільки бабусь можна перевести через дорогу за цей час??? А я  херньою страдаю.

 

З. І. На годиннику 22:51…  Щойно вдома і за завдання. Коли останній раз їв – не пам’ятаю 🙂 Здається ще зранку. Тому мушу щось перекусити , незважаючи на годину, бо ласти протягну.

До останнього я не знав чи йти на це …. як його… Кван-Кі-До. Але ж в блозі написав що  піду, отже треба йти! Тренування виявилось досить складне , стиль не незнайомий для мене , дуже схожий на те , чим я займався не так давно. Трішки інша техніка ударів, стійки + кидки, прийоми , взагалі , дуже навіть хороший спорт. Тренер ледь старший за мене , команда дружня , вихована , чисельна , не якийсь там зброд (більшість – студенти сусіднього університету)… Є перспективи : катаються на виступи, на змагання. Із недоліків – маленький зал , пізня година тренування, важко добиратися мені, малі і великі тренуються разом. Якщо хтось зацікавився цим спортом – пишіть, розповім детальніше.

Сімнадцятий день.

  1. Завдання. Написати лист матері і батьку про все те хороше , що ти не сказав їм будь-коли.

Правильна послідовність – спочатку негативне , а закінчуємо позитивом. Так і треба. Хорошого мені було що сказати, написати сьогодні. Рідко , на жаль, я радував матір хорошим (тут коми не має бути , правда?) теплим словом. А це погано. Завжди турбувалася вона про мене , робила усе, що було в її силах, можливостях, старалася… І виростила отакого – високого як до неба…метрдвадцять. Подякував за усе їй. Подзвонив, згадав.

  1. Завдання. Знову згадати, написати у подробицях (до хвилинки) попередній день.

Після останнього такого завдання я надіявся, що більше їх не буде… Перенадіявся. Чудовий тренажер для пам’яті, знаєте.

Ви не повірите : навіть Жожл не знає шо я робив вчора! Коли ж нарешті настане той день , коли це буде можливо… Забув шо ти робив вчора, зайшов в сервіс Гугл Форгет і згадав… надіюся я до цього не доживу. Згадати основне було найважче, значно легше було згадати дрібниці : із ким потиснув руку , хто в чому був одягнений і т. д. Із дрібниць я і реколектнув решту. Деньок був веселий , дійсно вдалий , було кілька неочікуваних зустрічей, але нічого особливого.

З. І. Про цілі. Точніше «мініцілі» і не зовсім, на настуй тидень-два.

1) Назбирати бараболей та купити хорошу електробритву. «Купити» — теж проблема, бо у культурній столиці нашої Бразерщини (якому Львові??? Я про мій рідний Мухосранськ-Доярськ Закарпуццьької області ) її немає. Доведеться замовляти із села-конкурента Санкт-Петербурга.

2) Кинути… шкідливі звички. Їх дві. Зараз я із ними борюся. Без тренінгу явно нічого не йшло. Тепер іде.

3) Третя ціль – найважливіша. Її можна виміряти, але краще не міряти, про неї писати я не буду…надто вже багато тут жіночої аудиторії… Ну і знов ви про це думаєте !!! Ні-ні, що ви !!! Я не збираюся в’язати шкарпетки! І взагалі у вас утюг включений!

З. З. І. Боюся заздрісних людей. Сам не заздрив ніколи. Ще змалечку у мені відбили це…і прибили любов до здорової конкуренції ( відколовши півзуба ). Нюхом їх чую за 300 метрів.

З. З. З. І. Завтра спробую себе в кванкідо. Шо то таке і з ким його їдять.

Заголовок забув.

  1. Завдання. Написати лист батьку і матері. Написати про те , що ти ніколи не наважився б сказати в житті. Контекст листів – твої негативні почуття. Поставити собі ціль (або цілі, але краще ціль).

Я люблю свою матір. А колись, під час мого дитинства , коли я жив у бабці , і вона приїжджала до нас із сестрою один раз на місяць, любив дуже-дуже.  Якби вона не була такою наївною, та простодушною, якби була трішки уважнішою та мудрішою, вона була б просто ідеальною для мене матірю-людиною. Ніхто не водив мене до школи, не забирав мене назад, не аплодував мені із залу на вечорі «Букварика», не допомагав мені робити моє домашнє завдання, готувати портфель. На те вона і матір , щоб її хтось захищав… Занадто рано мені довелося взяти це на себе… Але це звичайно і добре теж.

Не знаю я про батька майже нічого. Мама не любить цю тему. Майже все що я знаю , мені розповіла моя бабця ще в дитинстві. Немає мені його за що винити чи хвалити. Хіба що є за що дякувати… За себе! (але і це не 100% , дехто каже що надто я несхожий на своїх рідних, отже – я сусідський! – жарт)

Поставити таку ціль , яку можна виміряти (ціль « влюбитися » — не годиться), яку ти б не досяг не проходячи треніг. Поставити ціль одну я не ризикнув. Дик, забоявся. Вирішив просто почати з малого. Поставив собі кілька менш глобальних цілей , хоча не впевнений що це правильно.

З. І. Воював… залишилося у вікні крякнутого Ворда. А може і не даремно…

З. З. І. Сьогодні я упевнився у тому що змінився. Поганий макіяж, не кращий одяг…, вигляд як у недоробленої сучки… В загальному на слабеньку трійочку (із 5ти). (то не про мене!:) ) А погляд як на стобаксову купюру, яка згоріла прямо перед очами. Вибачте, за те що я вас не слухав, і Слава Богу!

П’ятнадцятий день. Половина.

  1. Завдання. Написати п’ять листів людям, які тебе найбільше образили у житті. Перечитати.

Взагалі я не злопам’ятний, але кілька людей до мене прийшли в голову одразу. Це , напевне , такі образи, які не забуваються , незважаючи… Один із листів був тій же людині, перед якою я вибачався у своєму попередньому завданні/листі. Це були листи у минуле, листи людям, із якими я зараз майже не підтримую жодних відносин. Один із листів ( найбільший ) був до мого рідного… Ні не батька і не брата , (власне , цих людей у мене і немає…) до мого дядька ( брата моєї матері ). Це людина , з якою я прожив половину свого життя. Найгірше – це жити з людиною, якою ти не хочеш бути, у якій ти не можеш знайти майже нічого позитивного, ніц хорошого. Не скажу що все просто жахливо… нічого не буду казати, просто повірте. Ще два листи були до тих людей, яких має кожен із нас – тих , хто ображав нас у дитинстві. Для яких ображати меншого не соромно. Їх я теж пробачив.

«Завдання будуть все складніші і складніші… Під кінець тренінгу завдання стануть такими , що не виконавши попередніх , вам буде просто нереально виконати їх ( останні завдання )» — попереджав сенсей Макс. Завдання пішли дійсно складні. Якби сьогодні був не вихідний (Дякую тобі, прекрасна половина людства!) я б не встиг нічого (а , власне , я ніц і не встиг : півдня писав 5 листів і замітку в блог, привітав кількох людей зі святом і все).

Сьогодні я зрозумів що таке свинство! Це те , чим я займався вчора : нещиро писав про те що таке щирість.

Що може бути гірше за тупість? Да все що завгодно ! , в тому числі і ненависть. Погодьтеся , що обмежують нас не тільки наше незнання , але і наші знання. Отже місця для ненависті у моїй голові, у моєму серці немає , не було і не буде.

З. І.

1) Не курив

2) Не балакав . І напевне я вже взагалі забув про свої цілі… Зате нагадую іншим про них.

3) Не д*ив.

4) Алкоголь не вживав.

5) Контрастний душ мене радує найбільше. Я став краще себе почувати , став бадьорішим протягом дня і особливо зранку. Звичайний душ не дає такого ефекту. Поки що не пропускав. Тепер воду майже не розбавляю, тобто включаю або холодну або гарячу.

6) Їсти до 6 ої кожний день не вдається ніяк. Потрібно або міняти графік , або нічого не їсти вже від четвертої… Коли доводиться їсти після 6ої , зменшую порцію вдвічі.

З. З. І.

«Здравствуй, ночь-Людмила,

Где тебя носило, где беда бродила,

Я б тебя убила! Твою мать, Людмила,

Я тебя кормила, я тебя растила, где тебя носило?!» (с) ДДТ

 

Чотирнадцятий день.

  1. Завдання. Написати п’ять листів людям , яких ти колись дано образив у своєму житті. Бути щирим. Перечитати їх.

«Бути щирим» — просив Макс. А що взагалі представляє собою оця «щирість»??? Бути самим собою, чесним із своїм «я» і своїм оточенням? Тим що називаютє дехто словом «Конгруэнтность»? Невже це повністю синонім слова «чесність»??? Ну пох спорити із самим собою пишу як знаю і розумію.

От чомусь важко було згадати п’ятьох людей. Ну не пам’ятаю я зла, яке людям роблю. Але і не злопам’ятний я. Ніфіга не пам’ятаю ( треба було менше битися головою об стіну ще змалечку… ) .

Два листи я нашкрябав моїм втраченим друзям. Одного із яких я втратив ще в дитинстві, іншого відносно недавно. Обидва для мене у свій час були дуже дорогими. Багато я із ними пережив… і хорошого , і поганого. Але я із ними так і не налагодив дійсно хороші відносини, які колись втратив просто через дурниці, через свою гордість та непоступливість. За це можна винити тільки мене. Вибачився я за це у своїх листах.

Ще два листи були до неї та … иИИи неї. Просив зрозуміти… Зрозуміти хто мені треба , зрозуміти що це не вони… Чи знаю хто мені треба? Напевне ні, але знаю хто мені просто заборонений.

Останній лист я не знав кому «присвятити». І вирішив написати його своїм рідним. У ньому я вибачився за свою впертість , нетерплячість , лінь , нездатність вислухати. Зізнався що знаю що нестерпний я інколи.

Я зрозумів що зайшовши у конфліктну ситуацію, потрібно , насамперед , шукати причину у собі. А не у своєму оточенні. Уникати конфлікти потрібно вміти , але не потрібно їх уникати із тими, із ким іх уникати не потрібно… (тут я намагафся сказати , що по морді можна і треба дати тому , хто на це заслуговує).  Адже якщо ти якось ставишся до людей , то добра від них не чекай як ти ставишся до людей, так і вони ставляться до тебе… (навіть і не знаю чи те що треба я закреслив)

 

Дванадцятий плюс один день.

  1. Завдання. Присвоїти кожній із 5 , вчора пригаданих, подій два позитивних для мене шляхи їх розвитку.

Вчора я згадував про п’ять негативних, (страшних, жахливих) подій мого дитинства. Найбільш значущих для мене. Які формували у мені знання про навколишній світ, про відносини між людьми і взагалі сильно вплинули на моє становлення. Сьогодні моє завдання полягає у тому, щоб змінити фінал цих подій на позитивний у двох варіантах для кожної із них. Навіть якщо це не можливо, або малоймовірно. Записати це із позиції «я».

5 «критичних точок» нашого життя , які найбільше народили у нас «багів», «тараканів», комплексів; переконань, які  нас обмежують, заважають нам жити вільніше; які прописали у наш словниковий запас такі слова як : «треба», «не можна», «потрібно» , і т. д. Оскільки вчора я описав 2 події із мого дитинства, сьогодні коротко в блозі я продовжу саме їх.

Похід із дому на цілий(!) день.

1) Ввечері ми повернулися назад. Нас бабця зустріла радісно обіймаючи, із сльозами на очах. Ми зрозуміли як сильно вона за нас хвилювалися і як нас, незважаючи ні на що, любить.

2) Подорожуючи ми зрозуміли, що бабуся злиться і сварить нас тільки через те, що хвилюється і боїться за своїх онуків. Ми повернулися ще до того як домашні помітили нашу відсутність. І більше до нас такі думки не приходили

Я , мій друг і «вселенская обида».

1) У нас виник конфлікт , але ми змогли мирно його залагодити. Жартома та з усмішкою.

2) Я захотів його вдарити , але не влучив. Він зацікавився звідки я так віртуозно вмію бити ногою. І ми почали вічну , майже теологічну дискусію на тему : що краще бокс , дзюдо чи карате.

З. І.  Я не забобонний.

Дюжина. Або день дванадцятий.

  1. Завдання. Згадати 5 випадків із дитинства, коли тобі було дуже погано. Описати їх із позиції «я».

Про свої субособистості наразі доведеться забути. Завдання будуть іншого напрямку. Які в свою чергу дозволять краще розібратися в собі.

«Я йшов із мамою по базарі і побачив велику жовту машинку ,машинку моєї мрії. Я її так захотів , але мама її мені не купила» — такий приблизно був приклад Макса. Насправді ж, мені таке , як погане , і в голову не прийшло. Не скажу , що дитинство у мене було багате, і що я ріс маленьким капризним малюком… Навпаки, все що у мене було з іграшок у дитинстві – це не більше, ніж вам розказувала ваша бабуся, чим вона бавилась , коли була маленькою. Ми не забуваємо її – свою першу/улюблену іграшку, ледь не єдину…

Неприємностей у мене в дитинстві було предостатньо. Але особливо запам’яталися 3-4 події. Пам’ятаю як я колись, ще в школі, вдарив свого друга (тоді я займався східним єдиноборством), можливо захотів похвалитися, а може щось інше… уже не пам’ятаю , але пам’ятаю як він на мене після цього подивився, що сказав. Друг легко міг дати мені здачу, але.. Він цього не зробив, не мовив жодного поганого слова, а це найболючіша відповідь…

Пам’ятаєте як ми , коли були маленькими , думали, після якоїсь дрібнички, дуже важливої для нас, думали плачучи : от піду я з дому і сумуйте тут без мене. От і пішов я одного разу отак із сестрою. Пішли ми отак зранку, довго не ходили, ввечері повернулися. Вийшло так що сестра зайшла в хату першою. Я пам’ятаю як її сварила схвильована і зла бабуся, як сестра вибігла із хати і сховалася на подвір’ї, боячись «отримати різок». Як бабця шукала нас , як знайшла і набила мою сестру прямо на моїх очах. Як довго, злісно ходила по подвір’ї, шукаючи мене, і не знайшла…Як я зі страхом зайшов вночі дохати… (Отут додумайте самі. Підказка: якщо я це пишу , значить я живий)

Це основне. Решту писати не буду. Висновки, які з зробив тоді ,після описаних (і не описаних) вище подій , лише зв’язали мене, народили у мені Романа і його протилежність Ігоря. Зобов’язали повністю відповідати за свої вчинки. Вбили у мені конфліктність і злопам’ятність.

З. І. Суботня температура не радує. І дива не станеться. Із бігом доведеться зачекати. Хоча б  тиждень.

З. З. І.

«Перемен! — требуют наши сердца.

Перемен! — требуют наши глаза.

В нашем смехе и в наших слезах,

И в пульсации вен:

«Перемен!

Мы ждем перемен!»»

Какая это карма жить в эпоху перемен!

З. З. З. І. Вирішив «Привіт!». Покищо не розуміють.  Болять дуже сильно руки. Ніби я їх поламав сьогодні … (це для себе)